Книга пам'яті

Віталій народився в місті Кам’янець-Подільський.

З дитинства він проявляв щирість, доброту та цілеспрямованість.

У 2003 році закінчив ЗОШ № 16, а в 2006 році – Козятинське МВПУЗТ, здобувши фах у сфері залізничного транспорту.

Після навчання повернувся в рідне місто та працював будівельником, здобувши повагу всіх, хто його знав.

Віталій мав велике коло друзів, любив природу, риболовлю та футбол. Його дитячі роки були пов’язані з футболом — він виграв кубок України з місцевою ДЮСШ.

Був чудовим батьком для сина та доньки, завжди дбав про родину та близьких.

У 2019 році переїхав до Хмельницького, де його застало повномасштабне вторгнення. З самого початку війни він прагнув стати до лав ЗСУ, але через відсутність військового досвіду й спеціальної підготовки йому відмовляли. Проте залишатися осторонь він не міг: разом із друзями допомагав військовим, волонтерив, возив гуманітарну допомогу. Він наполегливо повторював: «Я потрібен там».

У листопаді 2023 року, пройшовши фізичну підготовку, Віталій потрапив до третьої окремої штурмової бригади (З ОШБ). Оскільки не мав військового досвіду, спочатку проходив підготовку в «Атек», м. Київ.

У січні 2024 року підписав контракт із частиною А3618 і був направлений до Іспанії на навчання, яке пройшов гідно та отримав атестат з відзнакою. Повернувшись в Україну, Віталій був переведений до частини А4638, де й служив до своєї загибелі.

2 травня 2024 року він зазнав поранення в районі населеного пункту Терни від ворожого дрону. У червні 2024 року пройшов курси сержанта та став командиром третього штурмового відділення першого штурмового взводу третьої штурмової роти другого штурмового батальйону частини А4638.

16 грудня 2024 року Віталій отримав друге поранення в районі Зелений Гай від FLV-дрону, але, не долікувавшись, знову став у стрій.

15 січня 2025 року він отримав третє, дуже важке поранення від БпЛА противника. Пройшов тривале лікування та реабілітацію.

Віталій завжди повторював:

«Після стількох поранень я міг залишитися вдома, але ні, я потрібен там. Мене чекають мої діти». Так він називав своїх побратимів зі свого відділення.

Свій останній бій Віталій прийняв 27 травня 2025 року в районі Новомихайлівки Краматорського району Донецької області, з честю виконавши і не зрадивши військовій присязі.

За особисту мужність і героїзм він був нагороджений:

Подякою командиру бригади полковником Білецьким Андрієм за сумлінність і патріотизм;

Медаллю «Ветеран війни»;

Відзнаками Міністра оборони України:

Медаллю «За жертву крові в боях за волю України»;

Медаллю «Лицарський Хрест».

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам’янці-Подільському.

Рішенням 55 сесії Кам’янець-Подільської міської ради VIIІ скликання № 16/55 від 17.07.2025 року за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).