Книга пам'яті

Народився в селі Довжок Кам’янець-Подільського району.

Саме там формувався його характер – спокійний, відповідальний, чесний.

Він навчався у школі, згодом закінчив технікум, а пізніше – сільськогосподарську академію. Освіта для нього ніколи не була формальністю – він умів учитися й умів застосовувати знання на практиці. У нього були, як казали всі, “золоті руки”. Олександр працював механіком швейного обладнання на швейній фабриці, де його цінували за професіоналізм, точність і відповідальність. Він умів лагодити складне, знаходити рішення там, де інші опускали руки.

Згодом він працював на комунальному підприємстві «Міськтепловоденергія» у Кам’янці-Подільському. Це була щоденна, не показна, але надзвичайно важлива праця – робота для людей. І там Олександра знали як людину, на яку можна покластися. Він ніколи не робив абияк. Якщо брався – робив добре.

Після початку війни Олександр добровільно став на захист України, вступивши до лав Збройних Сил 25 лютого 2022 року. Служив у військовій частині А3479, батальйон 321, бригада 48, а згодом — у складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади (А2582), 1 батальйон, 1 взвод безпілотних комплексів, 2 рота. Захищав Україну на найгарячіших напрямках: Херсонщина, Миколаївщина, Сумщина. Виконував надскладні бойові завдання як сапер і оператор FPV-дронів. Відзначився мужністю, професіоналізмом та відданістю справі.

11 березня 2025 року, під час виконання бойового завдання в селі Садки на Сумщині, його життя обірвалося. Обірвалося раптово, жорстоко, невимовно боляче.

За час служби був відзначений бойовими нагородами, зокрема:

– «Золотий Хрест» — за виняткову мужність і героїзм;

– «Дубова Гілка» — за особисту відвагу та високий професіоналізм.

Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам`янці-Подільському.

Рішенням 53 сесії Кам`янець-Подільської міської ради VIIІ скликання № 3/53 від 24.04.2025 року за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).

У Героя залишились дружина та двоє дітей — син і дочка. Для них він був не просто воїном. Він був найкращим батьком і чоловіком – турботливим, надійним, люблячим. Його дім був місцем тепла й захисту. Його любов – тихою, але безмежною.

Для рідних, друзів і побратимів його загибель стала раною, яка не загоюється. Але разом із болем залишилася гордість. Бо він прожив життя гідно. Бо він зробив вибір серця. Бо він був Людиною.

Олександр Трішньовський назавжди залишиться в нашій пам’яті – у фотографіях, де він усміхається; у спогадах про його руки, що вміли все; у словах вдячності від тих, кому він допоміг; у тиші, яка настає, коли розумієш ціну свободи.

Він був променем світла в найтемніші часи.

Він був тим, на кого можна було покластися.

Він був і залишається Героєм України – у наших серцях назавжди.