Книга пам'яті

Колеснік Володимир Анатолійович народився в селі Стара Гута Дунаєвецького району, Хмельницької області.
У 2006 році пішов до дитячого садочку, далі у нульовий клас.
У 2008 – став першокласником Старогутянської загальноосвітньої школи. Під час навчання представляв школу на змаганнях з футболу, бігу та військової підготовки.
У 2017 році вступив до Кам’янець-Подільського будівельного коледжу, котрий закінчив у 2021. Під час навчання відвідував спортивний зал, займався на тренажерах, боротьбою та плаванням. Після закінчення коледжу самостійно з’явився до Кам’янець-Подільського військомату з метою проходження строкової служби у м. Житомирі.
Після проходження нормативів з фізичної підготовки та здачі екзаменів, 27 вересня, Володимир підписав контракт проходження служби на три роки. Розпочалася служба з навчання на Житомирському полігоні у десантно-штурмових військах. Після трьох місяців тренувань усіх хлопців відправили в Краматорськ, Володя попав у Нью-Йорк Донецької області. Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну був направлений у 95 бригаду ОДШВ десантником. Воював на різних напрямках. Під час одного із дзвінків до бабусі, сказав: «Мені ваші молитви помогли, що я лишився живим…» Під час виконання бойового завдання воїни зі спіхом переправлялися на друге місце, у першу машину сідав командир і сказав «Вовчик, сідай у другу»…. Перша машина попала на міну… хлопців не стало…Володя їхав у другій… Після цього його посадили у БТР головним наводчиком кулемета. Бойові дії він проводив, як десантник, у Луганській області: Лиман, Дружбівка, Слов’янськ, Бахмут. Приймав участь у звільнені міста Ізюм. Жителі міста щиро дякували, а старі люди навіть падали на коліна дякуючи нашим воїнам.
Після дванадцятиденної відпустки направили двох, механіка та Володю кулеметника, БТРом за воїнами на Луганщину. Одних доставили на позицію і їхали за іншими у Лиман. Коли виїхали у поле, по них розпочався рашистський обстріл. Завдяки досвідченому механіку, якого контузило і він зовсім став глухий, але не розгубився і вів БТР зигзагом, у тому обстрілі вони залишилися живими. Коли під’їхали медики, не повірили, що хлопці ще живі – БТР був побитий увесь. Володя був дуже сильно поранений, стікав кров’ю, задихався та дякуючи Богу – вижив. Був доставлений у Краматорськ, там здійснили переливання крові та відправили у Харків де зробили операцію, витягли уламки з грудей, ніг, рук, живота та обличчя. А наступного дня разом із побратимами його відправили у Тростянець Сумської області.
У шпиталі був червень-липень 2023 року, реабілітація проходила до вересня. Далі два рази комісія і у Житомирі отримав посвідчення – учасник бойових дій. Далі пропонували працювати в ППО у Броварах, або інструктором десантників на Житомирському полігоні. Та після комісії Володя сам вибрав 211-ту понтонно-мостову бригаду військової частини у селі Копиченці. Після розпаду частини потрапив у Чернівецький ДШБ. Його контракт закінчився ще у жовтні 2024 року, але його автоматично продовжили під час воєнного стану. Володі на той час було лише 22 роки, це було поза законом. 21 лютого дали звання командира відділення. Наприкінці січня разом з побратимом направили, як інструктора на Полтавський полігон. Після навчання відправили на Курщину, як командира і розвідника…
5 березня він написав смс, у якому повідомив де знаходяться його документи, мобільний телефон та написав код від телефона та картки. Написав, що на зв’язок поки, що виходити не буде…
14 березня рідних повідомили із Чернівецької частини, що Володя не вийшов на зв’язок із ними…Перших 5 днів повідомляли дані, що він пропав безвісти, а далі в мережі інтернет ми побачили нашого Володю загиблого…Це відео було опубліковане російськими волонтерами…
Загинув Володимир Колеснік поблизу селища Міловий Суджанського району Курської області, зазнавши поранень, несумісних із життям.. Його життя обірвалося 14 березня 2025 року.
20 березня коли рідні з’явилися у Кам’янець-Подільському РТЦК та СП з цим відео роликом, нам відразу повідомили, що є похоронка…Його тіло вже знаходилося у Хмельницькому…Так Бог дав, що шукали Володю, 95-та бригада. Хлопці кулеметники його знали і знайшовши, відправили тіло у м. Хмельницький…
Їм було 5 км до границі Сумщини… Вони вже повертались…рускі виклали ще відео, як вони йшли лісосмугою…Тільки вийшли із лісосмуги, як над ними з’явився дрон на оптоволокні. Хлопці почали розбігатися…Вибух…На цьому відео перервано…
Після похорону бабусі, яка виховувала Володимира з дитинства, внуки показали це відео…
Йому відірвало по коліно ліву ногу…Ще в шоковому стані він сам собі наклав турнікет…затягнути його, він уже не міг…
Дуже хотів Вова вступати до Одеської військової академії весною 2025-го, але не судилося…
На початку 2023 року йому присвоїли звання старшого солдата, далі був старший гранатометник, старший розвідник і командир відділення 82-ї бригади ДШВ.
«Скільки він пережив…Що йому довелося побачити…Усього я не знаю і не казали мені…
Були у нього нагороди, але де вони я не знаю…»
Записано зі слів бабусі загиблого ГЕРОЯ…
Згідно з Указами Президента України від 30 травня 2025 року № 358/2025, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі орденами “За мужність” III ступеня (посмертно) нагороджено Колесніка Володимира Анатолійовича.
Поховали захисника на «Меморіальній алеї Слави» міського кладовища у Кам’янці-Подільському.
Рішенням 53-ї сесії Кам’янець-Подільської міської ради VIII скликання № 6/53 від 24 квітня 2025 року за особисту мужність і героїзм, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Володимиру Колесніку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» (посмертно).